7 грудня минає 150 років як в селі Млинах колишньої перемиської єпархії помер отець Михайло Вербицький, композитор і автор Національного гимну України. Народився 4 березня 1815 року у селі Явірнику Руському на Надсянні в родині священника. Навчався у Перемишлі та Львові. А музику, спів і композицію опановував під керівництвом чеських музикантів у Перемишлі. Увійшов до історії української музики як один з творців перемиської композиторскої школи, а його місце значення чи не найкраще сформулював Станіслав Людкевич, надаємо йому слово.
1) Михайло Вербицький — це перший піонер української музики на Галицькій Україні в 40-х роках минулого століття, себто в часах, коли у нас ще не було ні Лисенка, ні «Запорожця за Дунаєм», ні «Вечорниць» Ніщинського. Він ставив основи нашої музичної літератури на всіх її ділянках, за виїмком хіба фортепіанної музики та опери.
2) Михайло Вербицький є найбільшим нашим після Бортнянського духовним хоровим композитором, творцем хорового стилю в Галичині. Він найкраще перейняв духа й техніку духовної музики Бортнянського, а такі його твори, як «Іже Херувими», «Достойно», «Отче наш», або й світські пісні, як «Дай, дівчино», «Поклін», «Де Дніпро наш», «Заповіт», є й донині непередавненими перлинами хорової нашої музики.
3) Вербицький є далі нашим симфоніком, а десяток його т. зв. симфоній (чи радше увертюр), у які не раз зручно вплітає народні пісенні й танкові мотиви, є — незважаючи на деякі їх технічні недотягнення в тематичній розробці й інструментації — першою тала новитою спробою української симфонічної музики в Галичині й на Україні взагалі, тим наріжним каменем, від якого починає творитись ця література.
4) У Вербицькім маємо дальше першого галицького плідного оперетиста, якого оперети та мелодрами, числом понад 10, становили у нас відповідник до «Наталки Полтавки» та «Марусі». Коли вони не вспіли втриматись на сцені донині, то не через музичну сторону, а виключно через наївний, слабий текст лібретто.
5) Вкінці, у Вербицькім ми маємо й останнього композитора-гітариста, для якого гітара була фортепіано, який написав кільканадцять зшитків пісень з гітарою і гітарових творів та етюдів (переважно затрачених між людьми). Сам Вербицький, як вдовець, мав жартувати собі, що гітара – це його фортепіано і жінка, а леґендарні анекдоти про його життя розповідають деякі цікаві історії про те, що його гітара вироблювала йому не раз протекцію у сферах дідичів, або боронила перед напастю екзекуторів (Діло/1934/161).